January 15th, 2008

древо

Валерій Дружбинський ПАМ’ЯТІ ЗАГИБЛИХ МОГИЛ Чудова стаття про київські цвинтарі

Автор: Валерій ДРУЖБИНСЬКИЙ (с)

ПАМ’ЯТІ ЗАГИБЛИХ МОГИЛ

«Дзеркало тижня» № 39 (464) 11 — 17 жовтня 2003  http://www.dt.ua/3000/3150/42987/

Історія людських поховань настільки ж стара, як і саме людство. Життя і смерть завжди йшли поруч, як і добро зі злом. Тисячі років зберігалося незмінне ставлення до смерті, покірність долі та природі. І завжди могили вважалися шанованим місцем, недарма в народів різних віросповідань розвинений культ померлих. Василь Стефаник писав на початку ХХ століття: «Народ наш уміє ховати й любить ховати. Культура похорон, повага до небіжчика та свята пам’ять про нього завжди ставили наш народ на передове християнське місце».

Collapse )

древо

ПАМ’ЯТІ ЗАГИБЛИХ МОГИЛ ДІАГНОЗ: СКОРБОТНА БАЙДУЖІСТЬ

Автор: Валерій ДРУЖБИНСЬКИЙ (с)

ПАМ’ЯТІ ЗАГИБЛИХ МОГИЛ ДІАГНОЗ: СКОРБОТНА БАЙДУЖІСТЬ

№ 46 (471) 29 листопада — 5 грудня 2003 р. http://www.dt.ua/3000/3050/44131/

«Єрусалимом землі руської» називали колись Київ відомі історики та святителі. Але в ХХ столітті ця слава неабияк померкла, оскільки було знищено майже всі храми та церкви, зруйновано історичні пам’ятники, розорено цвинтарі... Багато цих діянь відбувалося нібито в ім’я українського народу та благої мети — порвати з ненависним минулим і помчати до прекрасного майбутнього. Але ж любити свій народ і бажати для нього світлого майбутнього — це, передусім, любити Батьківщину й бережно до неї ставитися. А ставлення до минулого — до пам’ятників, культури, імен — повинно бути особливо шанобливим, адже воно, це минуле, уже минуло й тому — беззахисне. Якщо на несправедливість, образу, наклеп, спрямовані проти сучасника, ще можна дати відповідь і навіть відсіч, то опоганений храм, спаплюжене ім’я, перекручена історія — мовчать. Мовчать і могили, але легко уявити, що ці люди, котрі лежать під плитами (або вже без плит), могли б сказати про наш час, про нас...

Collapse )